Перейти до вмісту 
Гривистий баран
Гривистий баран, або північно-африканский гривистий баран (Ammotragus lervia) – парнокопитний савець з сімейства парнокопитних (Bovidae). Поширений в Північній Африці.
Ознакою, що дала цьому виду назву, є довга шерсть на шиї, яка у самців може досягати навіть землі. Вона має червонувато-коричневий колір. В білий колір забарвлене підборіддя, смужка на животі і внутрішня сторона ніг.
За статурою гривистий баран займає проміжне положення між баранами і козлами. Його довжина становить від 1,3м. – до 1,7 м., а висота в плечах – від 75 – до 110 см. Самці важать від 100 – до 145 кг. і значно важчі, ніж самки, вага яких становить 40-55 кг.
Роги мають обидві статі баранів, проте у самців вони більші. Описуючи півколо над спиною, вони можуть сягати 85 см.
На даний час визнано сім підвидів гривистого барана.
Ареал їхнього поширення простягається пустелями і напівпустелями від Марокко і Західної Сахари – до Єгипту і Судану. Гривасті барани не є територіальними тваринами. У пошуках корму вони кочують по досить великій території.
Барани живуть невеликими групами, що складаються з самок, потомства і самця-ватажка.
Харчуванням їм служать трави і листя пустельних рослин. Вони вміють обходитися без води протягом декількох тижнів, споживаючи тільки росу і рослинні соки. Проте, знайшовши воду, вони багато п’ють.
Спарювання може проходити в будь-який час року, але як правило трапляється в осінній період. Після 160-денної вагітності самка навесні народжує одного або двох дитинчат, зрідка трійню. Молоді ягнята швидко освоюються в навколишньому середовищі і вже скоро після народження починають лазити по камінню. Через три-чотири місяці вони відвикають від материнського молока.
Статева зрілість настає у віці 18 місяців.
У неволі тривалість життя гривастих баранів може досягати 20 років.
Фермерам вдалося схрестити їх з домашніми козами. Їхнє потомство, у свою чергу, є здатним до схрещування з деякими іншими спорідненими видами з сімейства полорогих. Наприклад, з сарнами.
Під час відпочинку гривасті барани доглядають за шерстю: розчісуються рогами або копитами, труться об скелі або нижні гілки дерев. Вони із задоволенням викачуються у вологому піску, що допомагає позбутися паразитів.
На початку XX століття гривистого барана було завезено до Каліфорнії, Нью-Мексико і Техасу. Там він прижився і сьогодні його популяція налічує кілька тисяч тварин. Екологи побоюються, що їхня чисельність буде зростати і «емігрант» може витіснити корінних мешканців цих країв.
У природному середовищі баран майстерно піднімається на скелі. Його можна зустріти на пустельних пагорбах або в кам’янистих пустелях. Якщо стаду загрожує небезпека, воно швидко піднімається вгору по схилу, щоб там сховатися. А в пустелі барани швидше покладаються на своє маскувальне забарвлення, котре робить їх непомітними. Вони завмирають на якийсь час, зливаючись з навколишнім пейзажем.
Гривистий баран – це єдиний дикий представник з поширених в Африці козячих.
Вид внесений до Міжнародної Червоної книги.
Facebook
Twitter
WhatsApp
