Індійський дикобраз

Без них дикобраз став би легкою здобиччю для великих хижаків, оскільки бігун він не з числа легкоатлетичних призерів та й зір має досить слабкий, щоб вчасно виявити небезпеку. Та дикобраз пристосувався до навколишнього середовища у інший спосіб. Існує легенда, що він стріляє у ворога своїми стрілами. Насправді ж це не зовсім так. Спершу він намагається мирно домовитись з нападником, трясучи хвостом і швидко тупаючи задніми ногами. При цьому його голки створюють характерне потріскування. Потім він похрюкує і пихтить. А вже коли це не діє, дикобраз може блискавичним, ледве відчутним рухом ткнути противника голками, а потім знову відскочити назад. Завдяки мікроскопічним зазубринам на кінчиках голок вони застрягають в тілі хижака, викликаючи запалення і сильний біль. Кажуть, що в Індії тамтешні тигри чи леопарди стають людожерами через те, що поранені дикобразом більше не можуть полювати на велику здобич. Але мешкає Hystrix indica не лише там. Його можна зустріти в Південно-Східній Азії, в південних районах Китаю, в Пакистані, Ірані та на Близькому Сході, у країнах Середньої Азії. Селиться він на відкритій сухій місцевості, покритій невисоким чагарником і невеликими перелісками, у пустелях, а то й гірській місцевості на висоті до 3900 м. над рівнем моря. Часто біля баштану, оскільки полюбляє ласувати динею. Саме через це з ним не миряться селяни, бо дикобраз завдає культурним насадженням значної шкоди і розкопує грунт. Ну, а коли баштанних замало, ця тварина може харчуватись і комахами, личинками, корінням, і корою рослин.