Ведмідь Гімалайський

Коли б гімалайські ведмеді жили в Україні, їх називали б «чорний ведмідь з білою ознакою», та оскільки найбільший ареал їхнього розповсюдження – Далекий Схід та Південно-Східна Азія, «гімалайці» більш охоче відгукуються на тибетський варіант назви свого роду – «меті». Тамтешні народи його поважають аж до містифікації, часом, приймаючи за «снігову людину». Тож, від «меті» – до «єті» – один крок. Та й у наукових колах цей вид тварин називають не без емоцій «місячним», або латиною Selenarctos через велику білу пляму на грудях ведмедя у вигляді латинської літери «V», або ростучого Місяця. Ну чим не герб, чи фірмовий знак? Як випливає з назви, живе цей ведмідь, переважно, у Гімалаях на висоті 3000-4000 м., а на зиму спускається у долини. Він досить швидко пересувається по землі і непогано плаває. Самки народжують 1-2 дитинчат по 300-400 г. вагою, які досить повільно розвиваються і навіть у місячному віці залишаються абсолютно безпорадними. Статевої зрілості молоді звірі досягають на третьому році життя. Гімалайський ведмідь за розміром майже вдвічі менший від бурого ведмедя і відрізняється від нього більш стрункою статурою та витонченим «портретом». У нього гостроноса морда і великі округлі вуха. Самці цього виду мають 150-170 см. у довжину і висоту у холці близько 80 см. Вага самців 120-140 кг., а самки помітно дрібніші. Відмінний у нього і спосіб життя. Багато часу гімалайські ведмеді проводять на деревах, добуваючи їжу, котра на 85% є рослинного походження. Це горіхи, жолуді, ягоди і плоди, трави чи кущі. Інколи їм перепадає і білковий корм: комахи, молюски, земноводні. Як і належить ведмедям, гімалайські також впадають у зимову сплячку. Так і живуть: поїли – поспали. І так 25 років. Але це стосується лише тих, хто живе у дикій природі. Бо через свій поміркований характер Selenarctos отримав прихильність людей. Протягом всієї історії ведмеді зачаровували і розважали людину. Ведмідь – герой казок, переказів і легенд. А у сучасному світі – ще й циркових арен. Адже гімалайські ведмеді добре переносять неволю, легко піддаються дресируванню, проявляють чудеса кмітливості і спритності. Зображення ведмедів можна знайти на гербах і монетах. Така популярність гімалайських ведмедів не змогла вберегти їх від винищення людьми. Тому окремі з підвидів Selenarctos перебувають під загрозою вимирання. Зокрема, до «Червоної книги» внесено белуджістанського і усурійського білогрудого ведмедя.